КРИВОРІЖЖЯ НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ ІСНУВАННЯ УЦР: РЕТРОПОГЛЯД НА РІШЕННЯ ОБЛАСНОГО З’ЇЗДУ ПРОФСПІЛКИ ГІРНИЧИХ РОБІТНИКІВ ДОНЕЦЬКОГО, КРИВОРІЗЬКОГО ТА СОЛЯНОГО БАСЕЙНІВ (25 БЕРЕЗНЯ – 1 КВІТНЯ 1918 р.)

Останній (січнево-квітневий 1918 р.) етап правління Української Центральної Ради був надзвичайно насичений різноманітними подіями, що відображено в документальних [2, 4] та мемуарних [1, 3] виданнях Державного архіву друку. Доленосне і довгоочікуване проголошення самостійної УНР 11 січня 1918 р. виявилося недовгим тріумфом — ситуація змінилася вже наприкінці місяця. Внаслідок швидкого просування Червоної Армії значна територія України опинилася під владою більшовиків.

Перебування орди муравйовців у Києві у своїх мемуарах детально змалювали тогочасні політики — заступник Голови УЦР Сергій Єфремов [3] та урядовець Генерального Секретаріату Григорій Коваленко [1]. Щодо більшовицьких злодіянь на місцях, зокрема на Катеринославщині, то останні обговорювалися під час її ІІ губернського українського з'їзду 13–15 січня 1918 р. [2]. Говорячи про криворізьку компоненту названих документальних друків, то вона присутня лише в причетних до Криворіжжя іменах, наприклад, члена УЦР, історика Василя Біднова, що був родом із Широківського району.

Останній, попри те, що у Катеринославі та губернії в цілому було встановлено радянську владу, кількаразово виступав з антибільшовицькими промовами на зазначеному з'їзді, який проходив у приміщенні місцевого театру «Солей» [2, с. 5–6, 10]. «На горіхи» від нього дісталося майбутньому очільнику КП(б)У Е. Й. Квірінгу, який на той час був Головою Катеринославської Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів. Виходячи з матеріалів названого з'їзду, більшовики владу захопили, але державотворчі ідеї Української Центральної Ради, яка напередодні проголосила самостійність УНР, залишалися домінуючими серед мешканців губернії.

Серед криворізьковмісної інформації вказаного періоду у фондах Книжкової палати України зберігаються матеріали І делегатського обласного з'їзду профспілки робітників гірничої галузі, що проходив у підбільшовицькому Харкові за тиждень до захоплення міста кайзерівськими військами та за чотири тижні до заколоту Павла Скоропадського у Києві [4, с. 93–122].

Мусимо підкреслити, що попри напруженість обстановки профспілковий з'їзд проходив в аналогічних до згадуваного губернського з'їзду демократичних умовах: по-перше, за участю різноманітних політичних опонентів більшовиків, а по-друге, у гострій полемічній манері. Так, у промові члена фракції об'єднаних меншовиків РСДРП С. А. Цукубліна щодо економічного становища в Донецькому басейні звучала нищівна критика у бік більшовицької влади [4, с. 41–64]. Доповідач, наприклад, розповів делегатам про те, як народний комісар Антонов віддав розпорядження припинити відправку будь-яких вантажів в Україну через вузлові залізничні станції Люботин, Лозова, Синельникове та Олександрівськ — за його наказом спеціальні загороджувальні загони перехоплювали вантажі і відправляли їх у Москву і Петроград [4, с. 45].

За висловом промовця, «жовтнева революція доконала наше економічне життя, вона нанесла остаточний і смертельний удар країні» [4, с. 49].

Говорячи про форумне представництво, то варто сказати, що делегати профспілкового з'їзду прибули із 17 районів, що об'єднували 265-тисячний загін робітників гірничовидобувної галузі [4, с. 76]. Криворізький район представляли 2 делегати (такою ж була кількість від Горлівського, Бахмутського та Гришенського районів; ще меншими (1 делегат) були групи від Єнакієвського та Ровенецького районів; найбільшою була Кадіївська делегація, що налічувала у своєму складі 18 осіб). На момент проведення заходу криворізька профспілка гірників об'єднувала 10 тис. осіб [4, с. 76].

В останній день роботи з'їзду (1 квітня 1918 р.) було затверджено Статут профспілки «Гірничопраці» Донецького, Криворізького і Соляного басейнів [4, с. 97–108] та «Основи колективно-тарифного договору» [4, с. 109–122].

Враховуючи визначальне місце гірничорудної промисловості у житті Кривого Рогу і переслідуючи мету поглибити знання з історії профспілкового руху в Криворізькому залізорудному басейні, пропоную докладно розглянути зміст названих документів.

Насамперед потрібно зазначити, що відповідно до статуту «Гірничопраці», до організації входили працівники вугільної, рудної, соляної та каменоломної галузей. Метою профспілки було названо «боротьбу за покращення правового і економічного становища своїх членів» [4, с. 97]. Ідейним підґрунтям Статуту стали програмні засади пролетарської партії: кінцевою метою профспілки гірників оголошувалася «ліквідація приватної власності на знаряддя та засоби виробництва в інтересах усього робітничого класу» [4, с. 97].

Діяльність профспілки проходила «в тісному контакті з політичними партіями пролетаріату і на основі міжнародної солідарності робітників» [4, с. 97]. Членом профспілки могла стати будь-яка особа, що працює за наймом і визнає статут, без урахування її національних, політичних і релігійних переконань [4, с. 98]. Кожен член профспілки користувався правом вирішального голосу на всіх загальних зборах [4, с. 99].

Заборона на вступ до організації стосувалася лише осіб, які займали адміністративні посади, мали відповідні майнові паї або захищали інтереси власника підприємства [4, с. 98]. Кошти профспілки складалися з трьох частин:

1. вступні внески у розмірі 1 крб. 50 коп.;

2. членські внески у розмірі 1 % щомісячного заробітку;

3. спеціальні збори, благодійні пожертвування, дохід з майна і підприємства [4, с. 107].

В документі «Основи колективно-тарифного договору» підкреслювалося, що стороною роботодавців від націоналізованих підприємств є Південна Обласна Рада Народного Господарства, від приватних підприємств — спілки промисловиків. Стороною працюючих визнавалася Обласна професійна спілка «Гірничопраця» [4, с. 109].

Строк дії договору складав шість місяців. У формуванні тарифних ставок бралися до уваги ставки металістів. Останні помножувалися на 24, якщо робітник працював на підземних та поверхневих роботах усіх типів шахт, і на 27, якщо робота велася в умовах вологих чи загазованих шахт [4, с. 110].

Обов’язкова кількість робочих днів на місяць складала 18 днів (для вугільних шахт) та 22–24 дні (для усіх інших) [4, с. 110].

Зазначений договір передбачав захист жіночої та дитячої праці: 15-м параграфом документа затверджувалися рівні з чоловіками розцінки для жінок, що виконували «однакову за якістю та кількістю» роботу з чоловіками. Дитяча праця в галузі допускалася лише з 14-річного віку [4, с. 112]. Окрім того, жінкам і чоловікам, яким не виповнилося 16 років, було заборонено працювати у нічну зміну. Особи обох статей до 18-річного віку не мали права працювати на підземних роботах, а також брати участь у понаднормових роботах. Тривалість робочого дня цієї категорії працюючих не перевищувала 6 годин [4, с. 112].

Колективно-тарифним договором передбачалося скорочення робочого дня на 2 години за особливо важких (вологих, гарячих) умов праці — 8-годинна тарифна ставка при цьому зберігалася. Робочий день скорочувався у передсвяткові дні: на 2 години для працюючих за 8-годинним графіком, на 1 годину — для працюючих за 6-годинним графіком. Обов’язковою визнавалася обідня перерва тривалістю 30 хвилин. Для працівників вугільних шахт (забійників, виробників, вантажників колісної тяги) допускалася робота на підставі виконання денної норми виробітку, тож 8-годинну тривалість робочого дня можна було скоротити шляхом підвищення продуктивності праці [4, с. 113].

Робота у святкові дні, загалом, заборонялася, але якщо так траплялося, то її оплачували за подвоєним тарифом, а за роботу у перші два дні Пасхи чи Різдва платили втричі більше.

Понаднормова робота та робота у передсвяткові дні оплачувалася за подвоєним тарифом [4, с. 114].

Працівникам галузі надавалася обов’язкова щорічна відпустка, вагітні жінки отримували відпустку за 8 тижнів до пологів та 8 тижнів після них [4, с. 114].

36-м параграфом договору передбачалося, що підприємство зобов'язане надавати своїм працівникам безкоштовне житло з опаленням, освітленням та водою. У разі, якщо квартира не була надана, член профспілки отримував відповідну грошову компенсацію, так звані «квартирні гроші». Окрім того, усі гірничі підприємства мали забезпечувати робітників безкоштовним спецодягом, банями, умивальнями та місцями для зберігання одягу. Цікаво, що безкоштовне користування банями поширювалося і на членів сімей членів профспілки [4, с. 116].

Найцікавішою частиною колдоговору були розцінки на оплату праці. Забійники, бурильники, проходчики отримували 364 крб. 80 коп., працюючі у вологих та загазованих умовах — 410 крб. 40 коп. Загалом заробітна плата на підземних роботах коливалася у межах 211 крб. 20 коп. у камеронщиків до 348 крб. 60 коп. у кріпильників та прибиральників породи у проходках [4, с. 117–120].

На поверхневих роботах найбільше (249 крб. 60 коп.) отримували мийники вугілля, шорники, ремонтники під’їзних шляхів, найменше (134 крб. 40 коп.) — відмітники, номерники, ламповики, кухарки тощо.

За відсутності показників середньої заробітної плати в 1918 р. у численних тогочасних карбованцях (царських, земських, регіональних; існували, наприклад, єлисаветградські карбованці) зазначені цифри можна розглядати як маркерні у сегменті першого (видобувного) сектору економіки. Українські карбованці, як валюта УНР, у розглядуваний період ходили одночасно з гривнями, і хоча опрацьовані нами документи складалися у більшовицькому Харкові, цілком можливо, що в умовах браку грошової маси та через спробу більшовиків поєднати радянське та національне державотворення (на початку 1918 р. на древкові червоного прапора Республіки Рад майорів жовто-блакитний прапорець), обрахування зарплат у колдоговорах гірничих підприємств здійснювалося в українській валюті.

Отже, гірнича профспілка докладала серйозних зусиль задля забезпечення гідних умов праці для робітників своєї галузі. Разом з тим треба зважати на тогочасне зруйноване господарство, втрату інженерних та кваліфікованих робітничих кадрів (теза про чотирьох гірничих інженерів на весь Кривбас станом на 1921 р. стала хрестоматійною), фінансову кризу, голод та інші супутні революціям і війнам складові, які унеможливлювали повноцінне виконання зазначених профспілкових рішень.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Гетьманець Гр. (Гр. Сьогобічній). До страшних днів у Києві.

Єврейська соціалістична молодіж і єврейське робітництво в сії

дні. Київ-Львів: Друкарня Л. Віснєвського, 1918. 32 с.

2. Другий губернський український з’їзд Катеринославщини

(13-15 січня 1918 р.). Б. м., Б. в., 1918. 24 с.

3. Єфремов С. Під обухом. Більшовики в Києві. Київ, 1918. 65 с.

4. Протоколы делегатского областного съезда

Профессионального Союза Горнорабочих Донецкого,

Криворожского и Соляного Бассейнов 25 марта – 1 апреля 1918

г. Харьков: Типография Н.М. Шайнберга, 1918. 124 с.

Джерело: Кафедра історії Криворізького державного педагогічного університету. Лариса ДОЯР кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка Державного архіву друку Книжкової палати України імені Івана Федорова (м. Київ). КРИВОРІЖЖЯ: ПОГЛЯД У МИНУЛЕ... ХІІ Історико-краєзнавчі читання (Кривий Ріг, 23 квітня 2026 рік)