Шурф шахти №5, Інгулець і Сталіндорфський єврейський район | Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Криворіжець Роман Стародубський розказав, як загинули його родичі.

Коли радянські війська і місцева адміністрація залишали місто, царив хаос. Хтось намагався евакуюватися, хтось вивозив сім'ю своїми способами, хтось нікуди не збирався, але запасався продуктами. 

Брат діда Романа Стародубського зробив спробу залишити місто, коли німці вже прийшли. До передмістя єврейська родиеа дібралась успішно. Але маленькі діти виснажились і не могли йти далі. 

У селі неподалік глава сім'ї намагався знайти трансопрт. Місцевий тракторист погодився відвезти їх у сусіднє село. Діти зраділи і залізли у кузов трактору. 

Скоро їх зустріли німці. Тракторист, злякавшись, сказав їм "Забрати жидів", і всю родину розстріляли тут же, біля трактору.
 

Не менш моторошне свідоцтво залишила жителька сера Веселе Криворізького району. Вона розказувала про те, що бачила на початку нацистської окупації. 

До війни українське село Веселе було адміністративно-територіальною одиницею Сталіндорфського єврейського національного району. Неподалік від села знаходилось єврейське поселення Новий Шлях. Навколо населених пунктів розкинулись колгоспні поля, врожай з яких у 1941 році прибрати не встигли. 

У серпні прийшли німецькі війська. Місцеві жителі не знали, чого чекати і до чого готуватися. Діти періодично бігали на поле, щоб взяли трохи продуктів. 

В один з чергових приходів на поле діти, серед яких була і дванадцятирічна Тамара, побачили, що біля тропи з'явилась свіжа яма. Скоро зі сторони Нового шляху стало видно віз. У ній були цивільні і декілька німців. Діти, які побачили віз, сховалися, а сам віз зупинився. 
Німці вистроїли в ряд чоловіків і розстріляли їх. Варто сказати, що чоловіки при цьому не просили пощади і загинули мовчки. Закопавши яму, німці поїхали назад. 

Діти, злякавшись, побігли додому. Декілька днів вони не ходили на поле, але запаси закінчувались, і треба було знов йти у поле. Цього разу віз знову їхав до них, але тепер там сиділи не дорослі чоловіки, а діти до п'яти років. Їх вбили пострілами в голову. Трупи дітей скинули в яму. Однак виявилось, що у возі ще лишались немовляти, які не могли ще ходити. Однією рукою нацисти тримали їх, іншою — стріляли. 
Відтоді дванадцятирічна Тамара на поле ніколи не ходила. Сьогодні це місце затоплено водами водосховища. 

Історія сім'ї Тетяни Іванівни Куденко (Вікторової)

Близько тридцяти років тому Тетяна Куденко зайшла до знайомої у перукарню №27, що знаходилась на Площі Визволення. Дружню розмову з майстеркою перервав голос однієї з клієнток: "А ваше прізвище не Вікторова?" Тетяна Іванівна здивувалась: "Так, це моє дівоче прізвище". 

- Ви дуже схожі на свою маму!

- Так, всі мені говорять.

- Під час війни ваша мама врятувала мене і мою сестру від смерті. 

Повернувшись додому, Тетяна Іванівна почала розпитувати у мами подробиці. 

До приходу німецьких окупантів у Кривий Ріг Любов і Іван Вікторови (батьки Тетяни) жили біля вузькоколійки в будинку на чотирьох хазяїв. Будинок належав шахтоуправлінню "Ильичевка", і там селили лише сім'ї шахтарів. 

Іван працював на шахті токарем. До війни їм давали на користування під городи великі земельні ділянки. У сім'ї було п'ятеро дітей, тому цією землею вони активно користувались. 

Коли прийшли окупанти, у них лишився запас провізії. Любов Вікторова навіть примудрилася в одній з кімнат будинку завести порося. 

Івану від керівництва шахти був даний наказ брати участь у затопленні шахти, щоб та не дісталась окупанту. Штольні, які не затопили, наказали охороняти Івану Вікторову. Він це й робив, але вночі таємно приходив додому.

Колись повз будинок проходили дві єврейські дівчини і попросили у Любові Вікторової поїсти. Жінка нагодувала їх і лишила в будинку до приходу чоловіка.

Коли Іван прийшов з роботи, прийняли рішення залишити дітей у себе. Ніхто з сусідів не видав сім'ю Вікторових, і всі благополучно пережили окупацію. 

Джерело: Голокост на Криворіжжі — історії за книгою "Невідоме Криворіжжя: сторінки єврейської історії" Михайла Мармера і Світлани Піддубної

Фото: Яков Должанський з бабусею Тубою Ганаполь. Сталіндорф. 15 квітня 1917 р.