«Патріот і батько з великим серцем»: загинув криворіжець Леонтій Потьомкін

Народився 31 березня 1979 року в Кривому Розі. Навчався у Криворізькій загальноосвітній школі №31. Понад 25 років працював різчиком гарячого металу на підприємстві «АрселорМіттал Кривий Ріг», де мав повагу серед колег і 25 років стажу. Він був працьовитою, чесною та справедливою людиною, гарним батьком, чоловіком, сином, братом, другом. Де б він не був — завжди залишав після себе добру пам’ять і тепло.

Леонтій любив риболовлю, дітей, онуків і понад усе цінував свою родину. На нього завжди можна було покластися. Для близьких він був опорою та захистом від усіх негараздів.

У 2021 році добровільно підписав контракт із Збройними Силами України. З початком повномасштабної війни Росії проти України у лютому 2022 року Леонтій Потьомкін одним із перших став на захист Батьківщини. У найгарячіші перші дні він перевозив боєприпаси до передової. Брав участь у бойових діях на Харківщині, Донеччині та інших критичних напрямках.

У 2024 році був переведений до 23-ї бригади, служив старшим сержантом, командиром машини механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4741.

Загинув 19 липня 2024 року в місті Часів Яр Бахмутського району Донецької області, отримавши смертельне вогнепальне поранення голови під час обстрілу.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (Указ Президента) та нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня.

Похований у рідному Кривому Розі на Центральному кладовищі.

У Героя залишилися дві доньки, син, четверо онуків.

«Він був для нас всім: татом, мамою, другом. Завжди підтримував, телефонував щоранку і щовечора. Це була світла, чиста людина, справжній патріот. Я досі не вірю, що це не сон… Нам його дуже не вистачає…» — говорить старша донька Катерина.
«Для нас він живий десь поруч — у серцях. Ще не було й дня, щоб ми його не згадували…»