«Мріяв побачити, як росте онука»: у боях за Україну загинув Вадим Каракаш

Вадим Каракаш — сержант із Кривого Рогу, який віддав життя, щоб його родина жила під мирним небом. Вадим Миколайович Каракаш загинув 5 грудня 2024 року, а рівно через тиждень йому мало б  виповнитися 52 роки.

Народився в селищі Усть-Нем база, Комі, виріс у Кіровоградській області, навчався у Братолюбівській середній школі. Потім здобув фах у Кропивницькому. У мирному житті працював газозварником у цеху ремонту металургійного устаткування №4 на підприємстві «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Любив читати художню літературу, проводити час на риболовлі, спілкуватися з родиною. Був добрим, працьовитим і спокійним. Для дружини Тетяни — надійною опорою, другом, порадником і коханим чоловіком, із яким вони прожили майже 30 років.
«Хотів жити й бачити, як росте онучка».
Найбільшою мрією Вадима в останні місяці життя стала перемога України. У вересні 2024 року в нього народилася онучка — і він мріяв гуляти з нею в парку, навчити її тримати вудочку, подарувати книжки, які сам так любив.

Служба
Вадим був сержантом, сержантом-командиром 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 120 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, батальйон 172, військова частина А7338.
Позивний — «Іскра». Його поважали побратими  за досвід, холодний розум і людяність. 

5 грудня 2024 року на Харківщині, поблизу села Приліпки, Вадим Каракаш отримав кульове поранення в шию під час виконання бойового завдання.

Підрозділ клопотав про нагородження Вадима орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороди та вшанування:

• Нагрудний знак «Почесна відзнака 127 окремої бригади ТрО» III ст.
• Медаль «Кращий сержант військової частини 4896».
• Нагрудний знак «За заслуги перед містом» III ст.
• Медалі, грамоти, подяки — за відвагу та сумлінну службу.

Поховання
14 грудня 2024 року, м. Кривий Ріг, Центральне кладовище, Довгинцівський район, ділянка № 7 П, ряд №8, місце №1.
«Для мене він був усім…»

Я дружина. Прожила з Вадимом без двох місяців 30 років у мирі й злагоді. Виховали сина. Чоловік був для мене другом і порадником, справжньою другою половинкою. Спокійний, працьовитий, добрий. Просто справжній.
 — Тетяна Каракаш, дружина загиблого.