Мого діда звали Нухем, а бабусю Перл. У них було троє дітей: старші дочки Ріва і Мія, і, народжений у 1927 році син - Лема - мій батько. Сім'я проживала у селі Каменка Сталіндорфського (сьогодні - Софіївського) району Дніпропетровської області.
Всі мої пращури були вихідцями з колоній Катеринослава або Херсонської губерній. Це були євреї-колоністи, які поселились там в різні часи за царським указом. Мій дід був корінним уродженцем Каменки, а бабуся - родом з колонії Ново-Вітебськ. Точного віку бабусі Перл і дідуся Нухема я не знаю, але перед війною їм було років по 40.
Дід був місцевим активністом, працював у колгоспі. У бога вони вірили без набожності, святкували і радянські, і єврейські свята. У Радянському Союзі багато євреїв були такими.
В Каменці діяло два колгоспи: єврейській і німецький. Жили дружно. Діти ходили в єврейську і німецьку школи. Євреї між собою говорили на ідиші.
Дід Нухем був міцним чоловіком, але мав хворобу очей, тому в колгоспі не міг виконувати деякі роботи. Перед війною він працював у конюшні, і малий Лем допомагав йому.
У 1941 році, восени, німецькі війська підійшли до Дніпра. В седі більшість чоловіків пішли на фронт, туди ж забрали і всіх коней. Хто лишився, прибирали врожай з полів. Через проблеми зі здоров'ям Нухема в армію не взяли.
Коли німці підходили до села, почалась евакуація в двох напрямках: одна група пішла до Дніпропетровська, інша - на Нікополь. Мої рідні потрапили в другу. Коли біженці підійшли до Дніпра, там вже стояли ворожі війська. Німецький офіцер наказав їм вертатись додому. Повертались вони з важким серцем.
Повернувшись, побачили, що будинки розкрадені, вулицями ходять поліцаї, а німець-пастух з кривавим оком (із колоністів-односельчан) був назначений старостою.
Сім'ї наказали продовжити працювати. Євреїв почали відправляти на будівництва дороги Дніпропетровськ - Кривий Ріг. Біля траси були бараки гетто, куди зганяли робочих євреїв.
Була зима 1942 року. Прийшов наказ про переселення в табір. Двоє молодих євреїв, Шая Сокіл і Шимон Шифрин, працювали на будівництві дороги. На початку війни вони пішли на фронт, але потрапили в оточення і в табір для військовополонених, де змогли приховати національність. Хтось з місцевих видав їх, і двох євреїв розстріляли публічно.
Родині Леми "пощастило": до Софіївки, де їх на декілька днів розмістили у занедбаній церкві, дійшла вся сім'я. Потім їх повели в Любимівку, де знаходився тимчасовий табір знищення євреїв Сталіндорфського єврейського національного району.
В'язнів не годували, били, розстрілювали. Тим не менш, "людський матеріал" використовували до останнього і посилали на будівництво доріг.
Страшне місце там, де стояв табір в Любимівці. Сьогодні на місці кинутої силосної ями, куди скидували трупи, не росте трава навіть найплодючишим літом.
Лема втік з табору у січні чи лютому 1943 року. Був туман, в'язнів вивели на роботу: штовхати буксуючі німецькі машини. Був туман, і один старий єврей сказав Лемі пробувати втікти.
Хлопець йшов на Південний Захід більше року. Спав у сіні, в лісі, голодував, ховався, втікав.
У березні 1944 року Лема дістався до села Ново-Іванівка Першотравневого району Одеської області. Тут він ховався до приходу радянських військ, а потім вступив в армію.
Він пройшов Венгрію, Болгарію, Югославію, Польщу, Норвегію. Своїх найрідніших людей він більше не бачив.
Джерело: Голокост на Криворіжжі — історії за книгою "Невідоме Криворіжжя: сторінки єврейської історії" Михайла Мармера і Світлани Піддубної
Пов’язані матеріали
Комментування доступне тільки для авторизованих користувачів
Увійти до облікового запису
на порталі
Пам’ятайте, що ввічливість — одна з ознак розумної людини.
Поважайте
інших
користувачів та дотримуйтесь Правил
порталу.
Також користуючись сайтом Ви погоджуєтесь із Політикою Конфіденціальності.
Необхідно заповнити
Усе гаразд, everybody! Просто попереджаємо, що 1kr.ua використовує файли cookies.
Це для аналізу та налаштування реклами. Дякуємо, що з нами!