Грав на флейті, був шеф-кухарем і не залишав своїх до самого кінця: загинув Мирослав Ринкевич

Дитинство і дорослішання

Мирослав Ринкевич народився у місті Сімферополь в українському Криму, 16 жовтня 1999 року.

У віці 3 років Мирослава і його молодшого брата Богдана батьки відвезли у Кривий Ріг до бабусі з дідусем. Тому дитинство і юність Мирослава пройшли у Кривому Розі. 

Разом з братом Богданом вони пішли в 1-й клас школи №17, що на Героїв-підпільників 36а.

До середини 10 класу брати навчались у цій школі, а завершували шкільне навчання у Вальдорфській школі. 

Брати разом займалися в музичній школі №3, обидва грали на флейті у місцевому оркестрі, вивчали мистецтво і в художній школі.

Малий Мирослав спочатку мріяв бути  художником, створювати графічні фільми, писати для них сюжети.

Мирослав і його брат Богдан брали участь у міських регіональних конкурсах і фестивалях. 

Після школи хлопці вступили в Криворізький національний університет, Мирослав вивчав спеціальність "Географія і туризм". На 3 курсі університет він кинув, бо хотів подорожувати Україною. 

Упродовж року він відвідував різні українські міста. Рік працював кухарем у ресторанах Києва і Харкова, — Мирослав дуже смачно готував. Про це згадують всі його друзі й родичі.

Служба в ЗСУ, війна, загибель

У жовтні 2021 року Мирослав повідомив рідним, що підписав контракт зі Збройними Силами України. 

Він був добровольцем, і хотів пізнати, що таке служба. Хлопець служив у 53 механізованій бригаді імені Володимира Мономаха на Донецькому напрямку під містом Вугледар, потім — під Бахмутом.

Навесні 2022 року він отримав мінно-осколкове поранення й легку контузію, що дозволяло йому більше не брати участь у бойових діях.

Мирослав не міг ходити. Проте за місяць активної реабілітації він одужав і виявив бажання знову поїхати на фронт до своїх побратимів.

У серпні він повернувся на Донеччину як боєць. 

Загинув Мирослав Ринкевич у селищі міського типу Зайцеве, що під Бахмутом, від ворожого мінного обстрілу 11 вересня 2022 року. Його поховали у Кривому Розі Центральному цвинтарі в секторі почесних поховань.

У 23-річного захисника залишились брат, двоюрідні брати сестри, батьки, бабуся з дідом. Брат Богдан згадує про Мирослава:

Він дуже багато мріяв, усе своє життя. Ще пару років тому хотів відкрити свій ресторан, мріяв бути шефом, готувати страви з усього світу. А останнім часом часто казав, що втомився від людей… Хотів бути лісником, мати за містом велику ділянку, окопатись, і жити в тиші й спокої.