Оберігав свою сім'ю, захищав свою Батьківщину: на Херсонщині загинув Сергій Брикайло

Юність

Сергій Олександрович Брикайло народився 29 вересня 1976 року у місті 
Кривий Ріг. Дитинство і доросле життя пройшли у Саксаганському районі.

Сергій закінчив 9 класів школи №118. Потім криворіжець вчився у будівельному коледжі Криворізького гірничорудного інституту за спеціальністю "Промислове та цивільне будівництво". Отримав спеціаліст інженер-будівельник, закінчив навчання у 1998 році. 

Служив в армії у 1994-1996 році, отримав спеціалізацію: морський спецназ.

В Алтайському краї у 2002 році Сергій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ларисою. В Росії у них народились дві доньки — Мілана й Олександра. 
У 2007 році родина переїхала до Кривого Рогу. Сергій продовжував їздити на заробітки до РФ. Коли РФ спільно з терористами зі східних областей України розпочала агресію у 2014 році, Сергій перестав їздити до Росії. 

Служба

У 2015 році Сергія мобілізували. Служив і на Донеччині, і на Луганщині. Згодом він підписав контракт із 17 танковою бригадою Кривого Рогу. Служив у механізованому батальйоні 3 взводу 2 роти. 

З початку повномасштабного вторгнення воював на Новотошківському напрямку Луганської області. У лютому підрозділ мали виводити на постійний пункт дислокації — у Кривий Ріг, але не встигли. З 20 лютого 2022 року на Луганщині все частішали обстріли.

Загибель
Сергій був старшим сержантом роти. Перед загибеллю став командиром взводу. Загинув він на Херсонському напрямку 19 жовтня 2022 року. Сергій потрапив під обстріл у населеному пункті Суханове Бериславського району Херсонської області. 

Початок  Сергій зустрів в Луганській області на тому самому злощасному 29 блокпосту, про який говорили ще у 2014 році, — говорить сестра Сергія Брикайла Наталя. —На той час він був старшим на першому спостережному пункті. З початку лютого і до 6 квітня тут були запеклі бої. Хлопців обстрілювали з усього, що мали: артилерія, фосфорні бомби, літаки, постійні диверсійні групи. Було пряме попадання в бліндаж, за раз могло прилетіти понад 200 снарядів, але вони трималися. Я не знаю як, і де вони брали сили, але вони трималися, трималися, поки було хоч маленьке місце, де можна було сховатися чи присісти, майже не спали. Завжди дивувало, що навіть в такому пеклі можна було отримати повідомлення:« На посту, сегодня в меню грады, танки были, ожидаем десерты минометные». 
6 квітня вимушені вонибули відійти і зайняти оборону Новотошкінського. 
На Херсонщині він став командиром взвода. Хлопці очима в бою шукали саме його, казали, що як бачимо, то розуміємо, що все буде добре. Говорили: «Усе зробимо правильно,  ти тільки не хвилюйся, «Глобусе»!» І між собою називали його «Атласом». А він не міг не хвилюватися, вже така він був людина.

Він казав мені, що у військовій справі знайшов себе, — каже дружина Сергія Брикайла Лариса. — Людиною Сергій був дуже м'якою, але тільки вдома. Він казав: на війні я тридцятьма чоловіками керую, а вдома мною навіть мопс командує. Сергій дуже любив нашу сім'ю, казав, що це найголовніше, що є у житті. 
Любив подорожувати Україною, обирав спокійний відпочинок на природі. Кожні вихідні ми їздили з наметами на водойми, влітку — на море. 
Хотів захищати нас. Казав: "Хто, як не я?"  
У нас у сім'ї спілкувались російською... Тепер його діти спілкується виключно українською, з лютого 2022 року. 
 

Сергій Брикайло має нагороди: медаль «За військову службу Україні», «За оборону рідної держави», нагрудний знак «За зразкову службу».