Лідер і на службі, і в житті: у Миролюбівці загинув криворіжець Дмитро Корячко

Юність і захоплення

Дмитро Олександрович Корячко народився 3 червня 1992 року у Миколаєві. У 1998 році родина переїхала до Кривого Рогу. Спочатку маленький Дмитро навчався у школі №16, потім почав займатись футболом і був зарахований до футбольного клубу «Кривбас». Тренування не співпадали з другою зміною навчання у школі, тому навчальний заклад довелось змінити. Хлопець провчився у гімназії №24, потім — у школі №69. Закінчував 11 клас у педагогічній гімназії №24. У 2009 році випустився.

Дмитро Корячко вступив до Криворізького національного університету, вивчав спеціальність «Теплогазопостачання і вентиляція», кваліфікація - інженер - будівельник. Випустився у 2014 році. Вже з п'ятого курсу університету криворіжець почав працювати на державному підприємстві «Кривбасстандартметрологія» інженером з метрології. 

Служба в армії і контракт з 17 танковою бригадою

У 2015 році Дмитра призвали на строкову службу, яку він проходив у Каневі. Після її завершення Дмитро Корячко вирішив підписати контракт з 17-ю окремою танковою Криворізькою бригадою імені Костянтина Пестушка. 
З 29 серпня 2016 року служив в ЗСУ за контрактом. Протягом шести років він боронив Батьківщину в зонах Антитерористичної операції та Операції об'єднаних сил на Донеччині та Луганщині. Був командиром бойової машини. Дмитро мріяв стати офіцером.
Повномасштабне вторгнення криворіжець зустрів на 29-му блокпості Луганської області, неподалік Новотошківського. 26 лютого у Дмитра мала починатись ротація, він мав їхати додому, але через повномасштабне вторгнення взвод залишився на позиціях. Там ЗСУ стояли півтора місяця, але згодом були змушені відійти.

Загибель. Спогади про Дмитра

Дмитро отримав контузію, але зміг відновитись за декілька днів і знову встав у ряди захисників. У кінці серпня їх перенаправили на Херсонський напрямок. 29 серпня 2022 року під час штурму населеного пункту Миролюбівка Дмитро Корячко і декілька його побратимів загинули. 

Дмитро Корячко мав звання молодшого лейтенанта, був офіцером, командиром 2 взводу 2-ї механізованої роти механізованого батальйону 17-ї окремої танкової Криворізької бригади. Вдома на нього чекали батьки та молодша сестра.

Мої діти - це мій всесвіт, моя любов і гордість, дві половинки моєї душі. І ось одну з них вирвали живцем…
Діма був надзвичайно добрим, уважним і турботливим, позитивним і відкритим. «Мені є кого захищати,- говорив він, - у мене є мама і сестра. - Хто, як не я?!» І як би складно і важко не було, у розмові зі мною він зажди заспокоював, у нього завжди все було добре. А додому він неодмінно повертався з квітами для мами і сестри.

Справедливий, цілеспрямований, відповідальний, щирий і людяний, високоорганізований і на службі, і в повсякденному житті, справжній лідер. Це все мій син, якого я безмежно люблю.

Спогади побратимів і друзів 

Це був мій кращий друг, — говорить однокурсниця Дмитра Інна Буряк. — Ми познайомились в університеті на четвертому курсі. Це була людина, якій завжди можна довіряти, на яку можна розраховувати. Ми годинами говорили по телефону, коли він був в зоні ООС. Він любив співати в караоке, смачно готував. 28 серпня я йому написала повідомлення: "Молюсь за тебе". Він відповів: "Дякую, сподіваюсь, мені це допоможе". На наступний день він загинув. Мені його дуже не вистачає. 
 

Він був моїм поводирем у частині, був приставлений до мене за старшого, — говорить посестра Дмитра Вікторія. — Дуже хотів стати офіцером. Людина —свято. У нього були великі плани на майбутнє. Коли він відходив з Новотошківського останнім, ми зідзвонились. Питаю: "Які новини? Погані?" 20 хвилин він розказував, що було з їхнім підрозділом. "З хорошого — я живий", він сказав тоді.