Ніколи не жалівся й завжди допомагав іншим: загинув криворіжець Микола Онісковець

Микола Стефанович Онісковець народився 25 січня 1975 року в Кривому Розі Дніпропетровської області. Перші два роки життя прожив у Металургійному районі міста, згодом сім’я переїхала до Покровського району. Микола проживав на бульварі Маршала Василевського. Закінчив 8 класів школи №41.

Після школи навчався в Гірничо-електромеханічному фаховому коледжі, що на 129 кварталі. Здобув спеціальність електромеханіка. За станом здоров’я службу в армії Микола не проходив, одразу після випуску з коледжу пішов працювати.

У 2014 році, коли на сході України розпочалась Антитерористична операція, добровольцем пішов захищати територіальну цілісність України. В АТО мав позивний «Тигр», а під час повномасштабного вторгнення Росії став «Дизелем» через невтомність, сумлінне виконання завдань і витривалість.

Останнє місце роботи Миколи — електрик на «Будмонтажінвестгруп».

Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну Микола жив і працював у Кривому Розі. 25 лютого 2022 року він уже був у військкоматі, знову добровільно став на захист України від російських загарбників. Після військових навчань служив на Донецькому напрямку. Микола Онісковець був старшим солдатом, сапером мотопіхотного батальйону 93-ї бригади. Спершу служив під Барвінковим, у Соледарі, а потім у Кліщіївці.

Захисник загинув при виконанні бойового завдання в селі Кліщіївка Донецької області 23 січня 2023 року. У січні росіяни намагались оточити Бахмут. Підрозділ, у якому служив Микола, мав замінувати посадку. Солдати знали, що працюватимуть дуже близько до ворога. Коли до позицій противника було лише 60 метрів, почався обстріл. Микола загинув від прямого влучання снаряда.

Миколу Онісковця поховали на Центральному кладовищі Кривого Рогу в Новому секторі 28 січня 2023 року. Він має нагрудний знак «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня. У захисника лишились брат, дві сестри, дві племінниці та два племінники. Микола не був одруженим, дітей не мав.

— У дитинстві він був бешкетником, — каже молодша за дядька на 7 років племінниця Ольга Шеремет. — У віці 30 років дядько захопився йогою та духовними практиками. Це його змінило, він став спокійнішим і врівноваженим. Щоранку виходив на пробіжку, пробігав кілька кілометрів. У будинку, де він жив, його знали багато сусідів, усі дуже добре відгукувались про нього. Він був порядною людиною й завжди щось лагодив, ремонтував для своїх сусідів. Я завжди могла звернутись до дядька по допомогу.

— Він ніколи ні на що не жалівся, — каже старша сестра Тетяна. — Брат любив подорожувати, займався спортом, бігав марафони, брав участь у всеукраїнських пробігах заради миру. Микола мав сильний внутрішній стрижень, хоч був дуже доброю людиною й ніколи не відмовляв у допомозі. Він — справжній Герой.