«Я маю вас захищати»: загинув криворіжець Олександр Нидосік

 Одразу після закінчення школи в 1989 році проходив строкову службу в армії, здобув спеціальність зв’язкового.

У 1992 році Олександр повернувся до Кривого Рогу й улаштувався на роботу. За своє життя криворіжець працював монтажником та електрозварювальником на підприємствах — у Криворізькій будівельній компанії та різних підрядних організаціях. Останнім місцем роботи було товариство з обмеженою відповідальністю «Техномайн Інжиніринг», де криворіжець був зварником. Колеги говорять про Олександра як про майстра своєї справи, а друзі згадують його любов до рибальства.

Із Іриною Шевченко, жінкою, яку Олександр називав дружиною, криворіжець познайомився 8 березня 2011 року в компанії друзів. Пара мала спільне захоплення — город, де разом вирощували різні цікаві рослини. Олександр має сина Владислава від першого шлюбу, разом з Іриною виховував також її сина від першого шлюбу Єгора.

24 лютого 2022 року Олександр був у Кривому Розі. Криворіжець одразу висловив бажання захищати Україну. Наприкінці квітня 2022 року він пройшов медкомісію та очікував дзвінка. 14 червня Олександру подзвонили і запропонували стати зв’язковим, оскільки він уже мав цю спеціальність.

З 16 червня 2022 року Олександр уже служив у складі військової частини А1361, що базується в Харкові. Старший солдат брав участь у деокупації Харківщини. Із червня до листопада 2022 року він перебував переважно в Харківській області, але згодом попросив про переведення на Херсонський напрямок. Із листопада 2022 року служив у складі 60-ї піхотної Інгулецької бригади 96-го піхотного батальйону. Підрозділ Олександра виконував бойові завдання в Нововознесенському, Червоному Маяку Бериславського району Херсонської області. Захисник мав позивний «Море» через те, що в юності служив прикордонником на морському узбережжі.

26 листопада 2022 року Олександр Нидосік загинув унаслідок артилерійського обстрілу в населеному пункті Червоний Маяк Бериславського району Херсонської області.

2 грудня 2022 року його поховали на Центральному кладовищі Кривого Рогу, у Секторі почесних поховань.

Він казав мені: «Киця, я маю йти захищати. Я вже пожив життя, та треба ще, щоб діти пожили». Ми замовили йому шеврон із позивним «Море», але так і не встигли його відправити, — каже Ірина. — Таких людей, як він, більше немає. Він завжди допомагав іншим. Дуже любив дітей, і це було дуже взаємно, він чекав онуків. І завжди казав: «Нам треба перемога».

Олександр Нидосік має нагороди «За оборону Харкова» та «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня.