Піклувався про родину: загинув криворіжець Денис Фадєєв

Денис Олегович Фадєєв народився 15 серпня 1988 року в Кривому Розі. У сім’ї росли також сестри-близнючки Анна та Марина і молодший брат. Денис проживав у Саксаганському районі на вулиці Космонавтів, навчався в школі №107 в одному класі із сестрою. Брати й сестри рано залишилися без батьків, тому про них піклувалася бабуся. Коли дітям було 12–13 років, бабуся померла, тож за ними доглядала сусідка Наталія.

- Він пробивав собі дорогу у велике життя, як міг, — каже Наталія. — Денис — чуйний і уважний хлопець. Був бешкетником, любив електроніку, складати радіо. Робив дома ремонт, як умів.

Закінчивши школу, хлопець пішов навчатися на кухаря в професійно-технічне училище, а згодом поїхав на заробітки Україною. Працював на будівництві, останній місяць перед повномасштабним російським вторгненням був у Дніпрі на заробітках. Денис планував поїхати за кордон працювати, хотів сім’ю і дітей. Гарно малював і непогано готував.

Був відважним, чесним і справедливим, щедрим, — каже сестра Анна. — Оскільки в нас батьків не було, він багато турбувався про нас.

Денис пішов на службу добровольцем 3 березня 2022 року, служив у складі 128-ї бригади тероборони, був головним стрільцем батальйону і мав позивний «Фадя». Воював на Луганському, Куп’янському й інших напрямках фронту. Мав поранення і контузії. Коли востаннє був на лікуванні, говорив сестрі, що на фронті — пекло.

6 грудня 2022 року його нагородили нагрудним знаком «За мужність та відвагу». Денис загинув, захищаючи батьківщину, через 2 дні, 8 грудня 2022 року, у селі Худоярове Куп’янського району Харківської області від сукупності травм тулуба. Чоловіку було 34 роки. 13 грудня 2022 року його поховали на Західному кладовищі в Секторі почесних поховань. У Дениса залишились дві сестри і молодший брат.

Я вчителька Дениса, Марини та Ані, — каже криворожанка Оксана Андрощюк. — Вони навчалися в нашій школі в одному класі. Діти мають непросту долю, і лихо бачили на своєму життєвому шляху. Виховувалися бабусею. Денис пішов служити з початку війни, був у теробороні. Денис мав такий характер, що не ховався за спинами інших, був запальним і рішучим. На жаль, загинув, не створивши своєї родини, а міг би ще жити та бути щасливим, та й сестер би підтримував, але не судилося... Довгий час опікувалася дітьми наша вчителька Іваненко Клавдія Якимівна, яка вже старенька, але й досі підтримує сестер, то саме вона й допомогла ховати Дениса й дуже переживала й переживає його загибель.