«Час не лікує рани»: на фронті загинув криворіжець Максим Прохорович

Із 1999 по 2005 роки Максим навчався в Криворізькому технічному університеті за спеціальністю «Економіка підприємства». У 2015 році здобув другу вищу освіту в Українській інженерно-педагогічній академії, став бакалавром із машинобудування.

Із 27 вересня 1999 року Максим працював на Інгулецькому гірничозбагачувальному комбінаті учнем токаря, з 4 січня 2000 року — токарем III розряду, з 1 липня 2002 — газорізальником IV розряду. У 2005 році криворіжець звільнився за власним бажанням.

Із 13 грудня 2005 по 23 червня 2006 року працював у ВАТ «Криворізький гірничо-металургійний комбінат “Криворіжсталь”» монтажником IV розряду. Із 14 липня 2006 року — на ВАТ «Інгулецький ГЗК» електрогазозварником III розряду, з 21 серпня 2008 року — електрогазозварником IV розряду.

1 грудня 2009 року перейшов працювати в ТОВ «Промремонт» електрогазозварником IV розряду, а з 1 червня 2011 року — механіком з ремонту устаткування в кар’єрі. Звільнився 29 вересня 2014 року. Із 3 серпня 2018 року по 26 квітня 2019 працював у ТОВ «СВП “Криворіждорвибухпром”» слюсарем-черговим V розряду.
У 2020 році з 13 лютого по 3 червня працював у ТОВ «СК СПМ» електрогазозварником, а з 26 серпня по 30 грудня — у ТОВ «СВП “Криворіждорвибухпром”» слюсарем. Із 30 квітня 2021 року по 30 червня 2023 був майстром гірничим у ПАТ «Інтервибухпром».

У 2008 році Максим одружився з Аліною. 25 вересня 2010 року в них народилася донька Софія, а 29 жовтня 2020 року — ще й донька Анна.

21 травня 2022 року Максима призвали на військову службу до військової частини А0423. Захисник був стрільцем взводу охорони роти охорони військової частини, мав позивний «Турист», адже за час проходження військової служби об’їздив майже всю Україну.

Криворіжець загинув 30 червня 2023 року о 19:15 поблизу південної околиці населеного пункту Рівнопіль Волноваського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Його поховали 6 липня 2023 року в Секторі Почесних військових поховань на цвинтарі селища Широка Дача Криворізького району.

Нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ступеня, а також відзнакою Президента України «За оборону України» (посмертно).

Аліна Прохорович, дружина, каже про загиблого:

«Максим був чудовим батьком, любив своїх доньок понад усе, був хороший чоловік, гарний сім’янин. Велика мука — втратити того, кого любили… Нескінченний сум — говорити про тебе, Максиме, в минулому…

У своєму житті Максим був відкритою, дружньою людиною, веселим, винахідливим і завжди знаходив вихід із будь-якої складної ситуації. Він мав багато друзів і завжди був душею компанії. Максим був надзвичайно позитивним і доброзичливим, готовим підтримати інших і подарувати позитивні емоції.

Та понад усе він любив життя і багато хотів встигнути, але війна стала цьому на заваді. Він любив свою маму, родину та своїх дівчат — двох донечок і дружину, друзів і весь цей білий світ… У нього були золоті руки, велике серце, щира душа… Він був чуйним і люблячим батьком, завжди дбав про свою родину та зробив усе можливе, щоб діти росли здоровими й щасливими.

Війна обірвала його молоде життя в 40 років, та водночас навічно залишила Героєм. Максим півтора місяця не дожив до 41-річчя. Він віддав найдорожче — своє життя, щоб жила його родина, країна…

У нашій пам’яті Максим назавжди залишиться найкращим і люблячим сином, батьком, чоловіком, надійним товаришем і добрим другом, уважним до рідних та близьких, завжди готовим прийти на допомогу іншим, доброзичливим колегою, надійним порадником. Максим був справжнім патріотом, не байдужим до долі своєї країни та майбутнього своїх рідних.

Час ран не лікує — він відтягує процес загоєння, який може ніколи не закінчитися. Ти назавжди залишишся поміж нас! Ти — Герой, людина честі й гідності, воїн без страху. Ти — справжній чоловік, який вірив у щасливе майбутнє своєї країни і пішов її захищати.

Спи, наш Герою, наш Янголе».