Що було не так із площею Визволення в Кривому Розі: пояснення нових топонімів

Історія перейменувань у Кривому Розі

Перша хвиля перейменувань у Кривому Розі відбулася ще в 1920-ті роки. Більшовики, що прийшли до влади, намагалися увічнити імена своїх ідолів і вбитих під час захоплення влади адептів у назвах вулиць і майданів міста.

Під час другої хвилі, що припала на 1930-ті роки, вулиці й площі називалися іменами «сталінських наркомів», героїв сталінської пропаганди, фальшивих або напівфальшивих героїв «підкорення» морів, океанів та хмар.

Наприкінці 1930-х років частина топонімів була знову переназвана, що було пов’язано із тодішніми політичними чинниками. 

Після того, як нацисти вигнали в 1941 році більшовиків, топоніми знову змінилися. Ця, хоча і нова, але така ж окупаційна, як і радянська, влада за тимчасових політичних причин виявилася терпимішою до національних проявів.

Так, у Кривому Розі вперше, та ще й у центрі міста, з’явилися вулиці Михайла Грушевського, Миколи Садовського, Євгена Коновальця, Марії Заньковецької, Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського, Симона Петлюри, Івана Мазепи, Івана Богуна, площа Богдана Хмельницького, Івана Гонти, Івана Франка, Миколи Лисенка, Северина Наливайка, княгині Ольги, Петра Сагайдачного тощо.
Після відновлення більшовицької окупації старі топоніми були частково відновлені, до них додалися 2–3 десятки топонімів на честь назв військових частин та імен загиблих солдатів. Так зване розвінчання культу особи мало наслідком зникнення буквально декількох назв, пов’язаних з іменами Сталіна, Молотова, Кагановича й інших.

Чергове перейменування почалось у другій половині 1960-х років, активізувалося в середині 1970-х і поступово зійшло нанівець на початку 1980-х. Частину вулиць із політично нейтральними назвами (наприклад, Трамвайну) переназвали на честь совєтських урядовців, партійних клерків-функціонерів і менеджерів важкої промисловості: Рязанова (колишня Трамвайна, поч. 1980-х), Олейникова (колишня Бежецька, тоді ж), Мелешкіна (колишня Бульварна), Галатова (Алтайська), Дімітрова (Нікопольська) тощо.

Початок космічної ери також вплинув на топонімію: на карті міста з’явились проспект Гагаріна (Дніпропетровське шосе), вулиця Космонавтів та інші. У другій половині 1980-х виникли декілька нових топонімів на честь криворіжців, що загинули під час агресії СРСР в Афганістані.

У 1990-ті та на початку 2000-х перейменувань, за невеликими винятками, майже не було.

У 2016 році в межах декомунізації в Кривому Розі перейменували 251 топонім. Наступний етап перейменування розпочався навесні 2022 року, після початку нового етапу російсько-української війни.

На честь кого назвали нові вулиці в Кривому Розі

Станом на 26 липня 2024 року всі топоніми Кривого Рогу, які мали на собі відбиток російської колонізації, перейменовано. На жаль, у розпорядженні про перейменування міститься лише список, яку вулицю перейменували на яку, але немає обґрунтувань, чому саме так. Тому ми й поспілкувались із Вадимом Яшиним, кандидатом історичних наук, доцентом кафедри історії КДПУ.

Доволі сумно, що цього разу майже повністю ігнорувалася думка громади міста. Також, з деякими перейменуваннями я б не погодився, — каже Вадим Яшин. — Наприклад, заміна Спаської (на честь російського міста Спаськ) на Спасівську. 

Читайте: Нова назва площі Визволення та інших топонімів у Кривому Розі

Але позитивного, на думку історика, більше. Так, з’явилися топоніми на честь українського поета, націоналіста Михайла Пронченка (колишній провулок Мерецкова), художника Георгія Нарбута (колишня вулиця Немировича-Данченка), письменника Василя Барки (колишня вулиця Нова Зоря), благодійника Петра Яцика (колишня вулиця Осипенка), блаженного митрополита Любомира Гузара (колишня вулиця Панкова), представників української політичної й культурної діаспори. Нарешті, каже Вадим Яшин, вшановано і пам’ять члена Центральної Ради, кадрового інструктора Криворізького району: вулицю Ракітіна перейменували на Корнія Речмидила.

Не зовсім зрозуміле мені перейменування вулиці Толбухіна іменем Джона Юза, — каже Вадим Яшин. — Можливо, це бажання вшанувати діячів Донеччини. Добре, що з’явилася вулиці, названі іменами фундаторів української армії, зокрема генерал-полковника Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка (колишня вулиця Фальківського).

З’явились вулиці художниці Анастасії Рак (вулиця Юрія Смирнова) — це була нереалізована ідея робочої групи з перейменування ще 2022 року, нарешті вона реалізована; діячки ОУН Ганни Максимець (колишня вулиця Шишкіна), Василя Шкляра (колишня вулиця Якуба Коласа). Певною мірою контраверсійним, за словами Яшина, виглядає перейменування вулиці Харіна, адже ця вулиця з’явилася у 2016 році на вшанування пам’яті підприємця і благодійника, хоча особистість Харіна є доволі суперечливою. Вулицю Харіна в Тернівському районі перейменувано на честь видатного письменника й члена уряду УНР у вигнанні Уласа Самчука. Особа ця достойна, але вулицю Харіна, вважає Вадим Яшин, можна було б залишити.

З’явилась у Кривому Розі і вулиця Степана Бандери — колишня вулиця Костенка, — каже Вадим Яшин. — «На розі Університетської і Степана Бандери» або «На розі Героїв АТО і Степана Бандери» — ось це й називається «топонімічний ансамбль» міста. Поруч і вулиця Джохара Дудаєва — людини, яка поклала своє життя в боротьбі проти Московщини.

Не зовсім зрозумілою на думку історика є поява вулиці Поліна Талабота (колишня Новошахтинська в Покровському районі). Цей французький інженер-залізничник, ймовірно, мав якийсь стосунок до будівництва Катерининської залізниці, що спочатку звалася  «Криворогская железная дорога», але ця інформація потребує уточнення.

Ця хвиля перейменування в Кривому Розі відбулась без широкого громадського обговорення нових назв. Голова громадської організації «ЕкоТЕКА», яка подавала пропозиції з перейменування до ОВА, Тетяна Мельниченко каже:

Під час цієї хвилі перейменування міська влада самоусунулася та проігнорувала можливість залучити громадськість до громадського обговорення, щоб урахувати думку містян. Тому долучитись до активних дій мали можливість ті мешканці й мешканки міста, які «в темі».

Декомунізація, деколонізація — це не просто перекласти назву українською мовою, каже Ольга Костіна, ініціаторка й засновниця ініціативної групи «рівні у кривому». Це означає кардинально змінити підхід, замінити «тоталітарний однострій», коли все було однаковим, показати різноманіття досвідів, різноманіття персоналій, підкреслити: у Кривого Рогу є свої обличчя, і обличчя не лише чоловічі, а й жіночі.

При цій хвилі перейменування гендерний аспект урахували. З’явились вулиці зв’язкової українських повстанських штабів Віри Бабенко (колишня вулиця Должанського), просвітниці Софії Русової, громадсько-політичної діячки Мілени Рудницької (колишня вулиця 50-річчя Перемоги), криворізької журналістки Ольги Чистякової (колишня вулиця Курячого), художниці Катерини Білокур (колишня вулиця Лумумби), громадської діячки й благодійниці Ольги Басараб (колишня вулиця Матросова), педагогині й просвітниці Христини Алчевської (колишня вулиця Панфілова), Архітекторки Мухачової (колишня вулиця Фучика), письменниці й поетки Дніпрової Чайки (колишня вулиця Зеленоградська).

Ольга Костіна каже:

Оскільки наше місто не афішувало завершальну хвилю перейменування в рамках деколонізації, з ініціативи Ольги Гончар криворізькі спільноти «рівні у кривому», «Місто Героїв», «ЕкоТЕКА» й «Криворізька старовина» в особі Дмитра Антонова поєднали зусилля, були на зв’язку з областю й подавали пропозиції. «рівні у кривому» подавали пропозиції на всі 135 топонімів, у першу чергу це були імена локальних діячок Кривого Рогу. 33 пропозиції були враховані. Це дуже позитивний результат, але сум викликає, що не пройшла назва «площа Материнства» — це наша пропозиція на заміну площі Визволення, де розташований перинатальний центр.

Для розробки пропозицій щодо увічнення пам’яті видатних жінок у топонімії Кривого Рогу «рівні у кривому» спілкувалися з краєзнавицею Людмилою Похитун, мовознавицею Наталією Малюгою, краєзнавицею й журналісткою Ольгою Гончар, гідесою Оленою Лідовською, робили конкурс із написання текстів про місцевих діячок.

Робоча група області врахувала також пропозиції громадськості щодо увічнення пам’яті героїв сучасної війни Росії проти України. Катерина Станкевич, співзасновниця неформальної спільноти «Місто Героїв», яка теж долучилась до подання пропозицій, каже:

Я дуже задоволена результатами останнього перейменування. Ніяких Жовтих ірисів та інших загальних назв. Усі вулиці висвітлюють нашу історію і цінності.

Спільнота «Місто Героїв» подавала 5 пропозицій: Олексія Різниченка, Сергія Гладуша, Ігоря Новицького, Іллі Гайдука, Андрія Дробіленка. Усі вони були прийняті. Разом із ГО «ЕкоТЕКА» спільнота напрацювала багато пропозицій, які подавали на область. Близько 15 з них враховано.

Читайте також: Як криворіжці вибороли перейменування вулиць на честь полеглих військових

Чудово, що в Кривому Розі нарешті з’явилась вулиця Іллі Гайдука, — каже історик Вадим Яшин. — Так ми вшанували пам’ять про загиблих у 2014 році на Іл-76 десантників. На честь Іллі переназвали вулицю Демиденка в Саксаганському районі. Але ж Іван Демиденко, наприклад, боровся саме проти нацизму, тож згідно із законодавством про декомунізацію його ім’я чіпати було не варто. Лейтенант Іван Демиденко очолював підпільну організацію, яка діяла в тому районі, тому вибір вулиці мені незрозумілий. Там само поряд є вулиця з чудернацькою назвою «Весни Рудани», то вже краще було б дати ім’я Іллі саме їй, до речі, завершивши «топонімічний ансамбль», але ще раз зауважу: ані громада, ані науковці міста до цього перейменування не були допущені.

«На місце Бухенвальду прийшов ГУЛАГ»: що ж не так було з площею Визволення?

Площа Визволення в Кривому Розі була названа на честь так званого визволення Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників — такий був сталінський термін, каже історик Вадим Яшин. Так у чому ж справа, що не так із площею Визволення?

Зараз ми взагалі не вживаємо термін «визволення». Ми кажемо «вигнання нацистів», — каже Вадим Яшин. — Ми не застосовуємо термін «німецько-фашистські загарбники» вже десятки років, із часу незалежності. Є гарний вираз про той час: на місце Бухенвальду прийшов ГУЛАГ. Закінчення німецько-радянської війни вважається не визволенням, а заміною одного окупанта іншим.

Вадим Яшин продовжує: розповідаючи студентам істфаку КДПУ про ті часи, він показує їм німецьку карту Криворіжжя 1943 року.

Під час нацистської окупації вулиці Криворіжжя отримали питомо українські назви, — каже Вадим Яшин. — Зрозуміло, у німців були свої цілі, віддалені від відновлення демократичної української держави. Але коли відновилася влада більшовиків,  то перше, що вони почали знищувати, — це все, що стосувалось українства. І коли ми порівняємо два тоталітаризми, то побачимо, що радянський тоталітаризм просто винищував усе, що пов’язане з Україною Ніякого визволення насправді не було. Одна в’язниця змінилася іншою.

Та сама історія з вулицею Співдружності. Вулиця Співдружності, каже Вадим Яшин, отримала свою назву, коли будували КГЗКОР — комбінат окислених руд у Долинській. Його зводили силами так званої соціалістичної співдружності, тобто країн так званого соціалістичного табору: Польщі, Чехословаччини, Румунії. І на честь цієї «соціалістичної співдружності» назвали вулицю в Кривому Розі.

Сьогодні, коли всі вже забули про комбінат, ніхто й не пам’ятає, про яку співдружність ідеться, а йдеться саме про соціалістичну, — каже Вадим Яшин. — Начебто така нейтральна назва насправді є маркером сутності колоніалізму, тоталітаризму, соціалізму і комунізму. Тому ця вулиця обов’язково мала бути перейменована.

Тепер вулиця Співдружності в Саксаганському районі має ім’я Олексія Різниченка. З першого дня повномасштабної російської агресії Олексій став на захист держави. Він виконував бойові задачі на Лиманському напрямку, де щодня рятував сотні життів як начальник медичного пункту. 27 вересня 2022 року Олексій загинув.

Дивіться також: Врятував тисячі життів: на Донеччині загинув криворіжець Олексій Різниченко

Питання в деяких читачів «Першого Криворізького» викликало перейменування нібито нейтральної назви скверу «Чебурашка» в Покровському районі.

Чебурашка — це абсолютно російська культура, — каже Вадим Яшин. — За будь-яким чебурашкою стоїть Кремль, а за Кремлем — ГУЛАГ. Добре, що вшанували пам’ять Володимира Гончара. Робота для громадськості на майбутнє: пояснювати мешканцям і мешканкам міста, чому той чи інший топонім має саме таку назву.

Сквер «Чебурашка» в Кривому Розі тепер названий на честь Володимира Гончара — журналіста, громадського діяча, головного редактора криворізьких друкованих незалежних тижневиків. Він мешкав неподалік скверу.

Так, у Кривому Розі за роки декомунізації та деколонізації публічного простору перейменували понад 600 топонімів. Висновок один: нарешті колоніальність викинуто з топонімії Криворіжжя. Пишіть у коментарях, чи знаєте ви, на честь кого або чого названа ваша вулиця.

Ми оновили інформацію щодо Корнія Речмидила завдяки краєзнавцю Станіславу Пікулю. Дякуємо!