Голодомор 1932–1933 років у Кривому Розі: повсякденне життя робітників

На основі аналізу публікацій багатотиражної преси Кривого Рогу охарактеризовано повсякденне життя робітників в умовах Голодомору 1932–1933 рр. Показано, що зменшення норм хліба працівникам підприємств та їхнім утриманцям, помножені на перебої з постачанням, фактичною відсутністю продуктів на приватних ринках, призвели до масового голоду в м. Кривий Ріг. Встановлено, що система громадського харчування не забезпечувала продовольчі потреби працівників, які виконували важку фізичну роботу.

Ключові слова: робітники, продовольство, їдальні, громадське харчування, Кривий Ріг, Голодомор.

Багатотиражна преса промислових підприємств УСРР, попри цензурні обмеження, містить великий пласт інформації, що дає можливість реконструювати події Голодомору 1932–1933 рр., зокрема дослідити залучення робітників до участі в хлібозаготівельних кампаніях, які супроводжувалися тотальним вилученням продовольства у селян, а також охарактеризувати становище міського населення в умовах терору голодом. Метою доповіді є висвітлення повсякденного життя робітників під час Голодомору 1932–1933 рр. на основі аналізу публікацій багатотиражної преси Криворіжжя, зокрема газет «За механізований Кривбас» (орган осередку КП(б)У та завкому заводу «Комуніст»), «Скрепер» (газета рудпарткому, селищної ради та рудкому СР ГРП Жовтневої рудні), «Темпи вирішують» (орган партійного комітету, будівкому Спілки ПКЖБ та управи Кривбуду).

Кривий Ріг – один із центрів сталінської форсованої індустріалізації, де наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років відбувалася масштабна реконструкція і будівництво підприємств залізорудної, металургійної та машинобудівної промисловості. Робітники і службовці шахт, рудників та ключових заводів забезпечувалися продовольством за картками, при цьому значна частина з них – за привілейованими (особливим та першим списками). Водночас на підприємствах, в установах, навчальних закладах функціонувала система громадського харчування – їдальні, фабрики-кухні. Криворізький трест Громхарчу організували 1 листопада 1931 р. згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 19 серпня 1931 р. про поліпшення громадського харчування. Станом на 1 січня 1932 р. до Криворізького тресту входили 142 об’єкти громадського харчування: одна фабрика-кухня, 73 їдальні закритого типу, одна – відкритого, 49 їдалень при буфетах, 16 окремих буфетів, дві «культурні чайні». Підприємства громадського харчування обслуговували 38 тис. 200 осіб, відпускаючи на місяць 4 млн 167 тис. страв. Громадським харчуванням було охоплено 22 % мешканців та 55 % робітників Кривого Рогу.

Проте здійснення суцільної колективізації, яка призвела до руйнації продуктивних сил аграрного сектору, реквізиційні хлібозаготівлі 1930–1933 рр. разом із ліквідацією приватної торгівлі не могли не позначитися на продовольчому становищі міського населення. Тому в 1932–1933 рр. індустріальне місто опинилося в тенетах масштабного голоду. Наприкінці січня 1933 р. у Кривому Розі почалися перебої з постачанням продовольства міському населенню: хліб видавали не о 9-й годині ранку, а з 15–16-ї години або навіть опівночі. Скажімо, 27 січня 1933 р. крамниця ЦМК № 7 почала видавати хліб робітникам лише о 6-й годині вечора, внаслідок чого утворилася велика черга. У крамниці ІТР № 39 Кривбуду у травні 1933 р. прикріплені працівники отримували хліб після 10-ї години вечора. Проблема хлібних черг залишалася актуальною впродовж усього 1933 р. Так, у жовтні 1933 р. робітники соцміста були змушені займати чергу за хлібом або о 4-й годині ранку, або з 11-ї години вечора. Нерідко, вистоявши в черзі декілька годин, робітники залишалися без хліба. В умовах Голодомору погіршилося забезпечення робітників Криворіжжя й іншими продуктами.

Нестачу продовольства за централізованим постачанням міське населення не могло компенсувати, купуючи продукти на базарі. Як визнавав перший секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У М. Хатаєвич, у низці районів області «базарів фактично не було». На тих же, які зберігалися, ціни на продукти були явно не по кишені робітникові: літр соняшникової олії коштував 52 крб 50 коп., десяток яєць – 16 крб, літр молока – 4 крб 50 коп., кілограм хліба – 13–15 крб. Для порівняння: середньомісячна зарплата робітника промисловості УСРР становила 115 крб.

В умовах Голодомору зростала кількість отруєнь робітників, спричинена вживанням неякісної їжі в закладах громадського харчування підприємств. Так, 26 червня 1933 р. внаслідок споживання недоброякісного м’яса захворіли на шлунково-кишкові розлади 5200 робітників Кривбуду та Криворізького залізорудного басейну. Причиною псування м’яса, риби було те, що кухні їдалень більшості підприємств та установ Кривого Рогу не мали спеціальних приміщень та обладнання для зберігання продуктів. Ще однією причиною псування продуктів була відсутність спеціально обладнаного транспорту для їхнього перевезення. Поширеним явищем було транспортування разом як сирих, так і готових продуктів, наприклад м’яса і хліба, у брудних автомашинах або на підводах без дотримання елементарних санітарних норм або у вагонах-льодовиках без льоду.

Їдальні підприємств, які обслуговували робітників Криворіжжя, переважно готували страви поганої якості. Приміром, 3 січня 1933 р. у їдальні № 5 Жовтневої рудні «подали настільки кислий суп, що його неможливо було їсти». До того ж у цій їдальні часто страви були несвіжими або практикували змішування свіжоприготованих із вчорашніми. Меню закладів громадського харчування підприємств було надзвичайно одноманітним. Так, у їдальні цегельного заводу в січні – березні 1933 р. на сніданок, обід та вечерю можна було отримати тільки одну страву – борщ. Упродовж двох місяців в їдальні № 43 Кривбуду подавали на сніданок і вечерю суп, який тільки іноді був з картоплею. Таке низькокалорійне харчування працівників, які виконували важку фізичну роботу, призводило до їхнього виснаження. Головною причиною бідного меню закладів громадського харчування була відсутність необхідних продуктів. Через систему централізованого постачання їдальні повинні були отримувати продукти на початку місяця, проте їх переважно видавали наприкінці місяця або взагалі не постачали. Наприклад, у липні 1933 р. їдальням Кривбуду повинні були виділити 6 т жирів, але на 27 липня вони не отримали й грама.

Вартість страв у закладах громадського харчування на підприємствах Криворіжжя була доволі значною і майже непідйомною для низькокваліфікованих робітників. Так, у вересні 1932 р., «щоб мало-мальськи поснідати, пообідати й повечеряти» на фабриці-кухні Жовтневої рудні, потрібно було витратити понад 3 крб. Тому замість 3 тис. робітників, яких вона мала обслуговувати, до неї було прикріплено лише 400 працівників. Зрозуміло, що на початку 1933 р. кількість працівників, які харчувалися в їдальнях, збільшилася, оскільки за тотального дефіциту продовольства робітники були готові платити і такі кошти, аби вижити.

Ще однією проблемою закладів громадського харчування на підприємствах і в установах була антисанітарія. Наприклад, у дворі їдальні № 1 на рудні ім. Сталіна можна було побачити величезну купу сміття. Рибу для страв чистили прямо на землі і тут же поряд зливали помиї. Яма для помиїв була переповнена, і весь бруд розливався по двору, через що біля їдальні стояв жахливий сморід. Більшість їдалень потребували капітального ремонту, побудови нових кухонь і льохів для зберігання продуктів. При цьому навіть коли починали ремонт, він нерідко затягувався, а їдальня продовжувала функціонувати в напівзруйнованому стані, що тільки посилювало антисанітарію.

Чимало закладів громадського харчування були не пристосовані для обслуговування великої кількості працівників. Більшість їдалень Кривбуду були побудовані як тимчасові приміщення, розраховані на меншу кількість робітників, але кількість прикріплених збільшилася у три-чотири рази.

Зменшення норм хліба працівникам підприємств та їхнім утриманцям, помножені на перебої з постачанням та фактичною відсутністю продуктів на приватних ринках, призвели до масового голоду в Кривому Розі у 1932–1933 рр. Біля хлібних крамниць щодня вишикувалися великі черги, в яких робітники простоювали по декілька годин на добу, не завжди маючи можливість отоварити картки. Система громадського харчування також не забезпечувала продовольчі потреби працівників, які виконували важку фізичну роботу: страви були низькокалорійними, одноманітними, поганої якості. Їдальні та фабрики-кухні не були розраховані на обслуговування великої кількості робітників та інженерно-технічного персоналу, часто не встигали приготувати потрібну кількість страв, унаслідок чого щоденно десятки працівників залишалися без харчування. Тому у форпості сталінської індустріалізації – Криворізькому промисловому районі – реєструвалися випадки виснаження та опухання робітників від голоду і навіть факти голодних смертей.

Джерело: Романець Наталя Радомирівна, докторка історичних наук, доцентка, провідна наукова співробітниця, відділ дослідження Голодомору та штучних масових голодів, Національний музей Голодомору-геноциду, Київ, Україна. Національна академія наук України Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського Інформаційно-бібліотечна рада Національної академії наук України