Як «залізна лихоманка» відбулась у Кривому Розі

До XIX століття життя на Криворіжжі було тихим, можна навіть сказати, що трохи нудним. Місцеві мешканці займались землеробством, рибальством і скотарством. В останньому десятиріччі славного для Криворіжжя XIX століття тут розпочалась «залізна лихоманка», яка розпочала промисловий видобуток залізної руди. 

Як руду знайшли і не почали видобувати

Геологічні дослідження мінеральних багатств Криворіжжя розпочалися вже в середині XVIII століття. Наприкінці 1773 року академік Й.А. Гюльденштедт оглянув береги Інгульця і Саксагані в околицях слободи Кривий Ріг.  Покладів залізної руди, про існування яких він почув під час перебування на Кавказі, Гюльденштедт не знайшов, хоча описав розробки азбестового сланцю.

Першовідкривачем родовищ заліза на Криворіжжі став В. Зуєв, який проводив дослідження у 1781 році. У «Мандрівних нотатках Василя Зуєва від Санкт-Петербурга до Херсона» вперше в науковій літературі заявлено про наявність «залізного шиферу». Це повідомлення зацікавило князя Григорія Потьомкіна, і він у 1787 році відрядив на Криворіжжя професора М.Г. Лєванова для докладного дослідження.

Крім руди М.Г. Лєванов знайшов кам’яне вугілля, мінеральні барвники, мармур та інші корисні копалини. Пізніше дослідження криворізького регіону проводили й інші фахівці: академік П.С. Паллас, гірничий інженер В. Ізмайлов, експедиція унтер-шихмейстера П. Кульшина, геолог В. Піленко, професор Санкт-Петербурзького гірничого інституту М. Барбот де Марні, військовий інженер А. Шмідт.

Всі дослідники у своїх працях відзначали великі запаси залізної руди, граніту, вапняку, вугілля, мармуру, але ніхто не розпочинав їхній видобуток. Це вдалося відомому рудопромисловцю Олександру Полю. 

Запаси руд можна вважати невичерпними

Це написав у лютому 1876 року Олександр Поль в листі до Міністерства державного майна. 

З 1871 року, після невдалих спроб отримати підтримку влади, Поль організував розвідки залізних руд у Кривбасі власним коштом. Взимку 1872 року він поїхав за кордон – до гірничорудних регіонів Франції, Італії, Швейцарії, Німеччини. У Фрайберзькій гірничій академії в Саксонії його коштом зробили аналіз привезеної ним криворізької породи. Результати вразили іноземців: вміст заліза до 70%. 

20 лютого 1881 року уряд імперії нарешті прийняв рішення про початок будівництва Криворізької залізниці, яка з’єднувала Донбас із Кривим Рогом, що зробило реальнішою перспективу промислового видобутку залізної руди.

Перші гірники за роботою

Олександр Поль купив місцину під назвою Дубова Балка й орендував землі з покладами руди у місцевої громади на 99 років – найдовший термін оренди в імперії. 

Наприкінці лютого 1881 року Поль із групою французьких підприємців заснував «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» зі штаб-квартирою у Парижі. 

Того ж року «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» відкрило першу в басейні Саксаганську рудню. За 1881 рік там видобули 555 тисяч пудів руди. Ціна за пуд тоді була 2 копійки. Поль писав: 

Основний і єдиний вид доставки – коні й воли. Відстань від Кривого Рогу до заводу понад 400 верст. Для покриття боргів продавати в мене вже нічого

«Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» протягом 4 років було монополістом із видобутку руди в Кривому Розі. Але вже у 1885 році «Новоросійське товариство Юза», яке було головним споживачем криворізьких руд, вирішило розпочати власний видобуток. Товариство придбало рудоносну ділянку і відкрило рудник «Лихманівський». Інші промисловці теж виявили цікавість до мінеральних багатств краю – кількість компаній, які прагнули включитися в освоєння залізорудних надр Криворіжжя, значно збільшилася. 

Цього ж, 1885 року, «Товариство Брянських металургійних заводів» взяло в оренду 2 ділянки для видобутку руди. У 1887 році воно відкрило поблизу Катеринослава завод для її переробки, а у 1888 році почало розробки на нових рудниках «Божедарівському» та «Кореницькому». В наступні роки запрацювали рудники С. Колачевського, товариства «БКД», Пужмерський і Харченківський Брянського і Нікополь-Маріупольського металургійних товариств, Рахманівський Криворізького товариства, Сухобалківський Брянського гірничопромислового, Божедарівський і Тернівський Російсько-Бельгійського металургійного товариств. Видобуток на власних ділянках здійснювали навіть криворізькі землевласники Ю. Галковська, М. Ростковська та інші.

В умовах «залізної лихоманки» посилювалась  конкурентна боротьба і спекуляція – за шалені гроші у селян скуповувалися і перепродувалися великі земельні ділянки. За три десятиріччя вартість землі зросла у 30 разів.

Домни Гданцівського заводу

Видобуток проводився відкритим способом за допомогою плугів і кінської тяги, скельні породи та руда подрібнювались ручним буром, свердловини підривалися порохом.

На початку 1889 року «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» оголосило про початок будівництва першої доменної печі власного чавуноливарного заводу поблизу села Гданцівка, що започаткувало нову для Криворіжжя галузь – металургійну. У березні 1892 року завод почав діяти і вже до кінця року виплавив 395 845 пудів чавуну.

Криворізький геолог Едуард Фукс на одній з криворізьких шахт, 1890-ті роки

У цей час почала поширюватись думка про виснаження рудних покладів Криворіжжя. Але її спростував відомий геолог польського походження Мартин Шимановський, який визначив розвідані запаси у розмірі 700 мільйонів пудів. 

Наприкінці ХІХ століття обсяг криворізької руди складав 42,8% загальноімперського видобутку. В 1897 році Кривбас вийшов на перше місце в Російській імперії за видобутком руди, випередивши Урал та інші центри. 

Ручне буріння на руднику

У матеріалі використане цитування та фото з порталу «Дніпро-культура», а також фото з фейсбук-групи «Криворізька старовина»