До останнього вірний військовій присязі: під Бахмутом загинув Дмитро Стельмах

Дитинство і юність
Дмитро Миколайович Стельмах народився 25 вересня 1982 року у Кривому Розі. Дитинство хлопця пройшло у Саксаганському районі міста, він навчався у школі №74. У 1997 році закінчив 9 класів цієї школи. В юності криворіжець захоплювався боксом.
Пізніше Дмитро вступив до Криворізького коксохімічного технікуму Національної металургійної академії України. Закінчив його у 2001 році та став працювати у «АрселорМіттал Кривий Ріг». Металургійною справою криворіжець займався загалом 20 років. Перед війною перейшов у технічну  групу з ремонту та обслуговування енергоустаткування, яка була створена як пілотний проєкт, технічна група №3.
У 2009 вступив до Криворізького національного університету. 2014 року здобув спеціальність за фахом «Машинобудування». Працював слюсарем-ремонтником у конвертерному цеху — ремонтував енергетичне обладнання компанії. На підприємстві про Дмитра написали:

Він часто виконував обов’язки майстра, легко знаходив спільну мову з колегами, вміло організовував роботу, багато уваги приділяв своєму розвитку, успішно виконував будь-які виробничі завдання. Дмитро мав веселу вдачу, жив на позитиві, був душею компанії.

 

Військова служба
Військова служба Дмитра Миколайовича почалася у 2003 році у частині А2545 17-ї окремої танкової бригади Кривого Рогу, де він здобув спеціальність старшого механіка-водія середніх танків.
З початком повномасштабної агресії Російської Федерації у лютому 2022 Дмитро пішов до військкомату та став до лав Збройних Сил України. До середини червня він служив у роті охорони Саксаганського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Дніпропетровської області як гранатометник.
15 червня 2022 року Дмитра перевели до військової частини А4443 58-ого окремого стрілецького батальйону на посаду командира відділення протитанкових керованих ракет взводу протитанкових керованих ракет. У складі 58-ого батальйону молодший сержант Дмитро Стельмах брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, виконував бойові завдання поблизу Бахмута.
Прикриваючи бойових побратимів у районі населеного пункту Весела Долина, що на околиці Бахмута, Дмитро загинув. Це сталося 6 жовтня 2022 року.
Сім'я
У чоловіка залишились батьки — Стельмахи Микола Іванович та Ніна Іванівна, а також дружина Вікторія, з якою вони одружились у 2005 році, та два неповнолітні сини — Іван і Максим. Дружина згадує про чоловіка як про дуже добру людину і чудового сім'янина.

Такий, Добряк, як із пісні Скрябіна, — каже про Дмитра його дружина Вікторія. — Таких людей, як він, я в житті не зустрічала. Готовий був всім допомогти і допомогав, знайомим,  незнайомим людям на вулиці.  Віддавав останнє тому, кому погано. І наостанок віддав найцінніше — своє життя. Діма - це душа компанії. Дуже любив музику, обожнював подорожувати. Був дуже цікавою людиною, з ним завжди було про що поговорити, гарно знав історію, завжди розвивався, пробував щось нове і йшов до кінця. Весь час він десь поспішав, неначе знав, що часу залишається мало. Для нас та його знайомих це така величезна втрата, ніщо і ніколи не заповнить цю втрату.

Нагороди
13 жовтня 2022 року, коли Дмитра поховали у Кривому Розі, дружині вручили відзнаку Дмитра «За заслуги перед містом» III ступеня (посмертно). Таку нагороду отримують усі полеглі воїни. Має відзнаку командувача військ оперативного командування «Схід» посмертно.
Вшанування пам'яті
25 листопада 2022 на сайті виконкому Криворізької міської ради з'явилася петиція з пропозицією установити меморіальну дошку Дмитру Стельмаху на будівлі будинку №65 на вулиці Саласюка, назвати його іменем сквер Співдружності.
«…в майбутньому встановити у сквері пам’ятний знак усім криворіжцям, які загинули в протистоянні російській агресії») та/або надати ім’я Дмитра Стельмаха одній із вулиць Кривого Рогу (Рубльова, Дмитрія Донського, Байкальській, Маяковського, Васнєцова, бульвару Маршала Василевського)». 
Наразі ця петиція майже зібрала необхідну кількість підписів криворіжців. Збір буде відкрито до 25 лютого 2023 року.